Тре́нінг (англ. training) — це запланований процес модифікації
(зміни) відношення, знання чи поведінкових навичок
того, хто навчається, через набуття навчального досвіду з тим, щоб досягти
ефективного виконання в одному виді діяльності або в певній галузі. Тренування (від англ. to train —
виховувати, навчати) — комплекс вправ для тренування в чому-небудь.
Тренування — система підготовки організму людини з метою пристосування його до підвищених вимог і
складних умов роботи й життя.
В свою чергу,
мовленєвий тренінг саморозвитку це ніщо інше, як заплановані зміни свого
мовлення за рахунок вправляння (тренінгові методики) та здобуття практичного досвіду задля
підвищення ефективності педагогічного спілкування .
Всі тренінгові
методики з вдосконалення мовлення спрямовані на:
1)
Постановку правельного мовного дихання. Оскільки
звуки мови утворюються при видиху, його організація найбільш важлива для постановки голосу.
У легенях не повинно бути надлишку
повітря, яке у такому разі прагне вирватися назовні, примушуючи надмірно напружуватися голосові зв'язки,
і не повинно бути дефіциту повітря,
оскільки це може викликати несприятливі наслідки в легенях. Навчитися вірно використовувати повітря,
що видихається, — одне із складних
завдань. Допоможуть тут
вправи на зразок: Зробіть вдих на рахунок
1, 2, 3, 4, на 5, 6 — затримайте дихання,
на рахунок 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 — видих. Повторіть
завдання вправи 1, але при видиху рахуйте вголос: 7,
8...15. Решта подібних
вправ наведені у Додатку№;
2)
Постановку мовного голосу, розвитку тих його якостей, які
забезпечують його звучність, виразність, висоту та рухливість [43]. Практика переконує, що
неправильне дихання, перенапруження голосового і мовного апаратів спричиняють
швидку втомлюваність і невірне звучання голосу. Надзвичайно важливо розвивати
діапазон голосу – сукупність звуків різної висоти, доступних для людського
голосу. Гарний оратор, яким повинен бути кожен викладач, гарно володіє усім
діапазоном власного голосу;
3)
Копітку роботу над дикцією ( чіткою вимовою
звуків мовлення). Для вдосконалення дикції
використовують скоромовки і вправи. Виправленням таких недоліків
дикції, як картавість, шепелявість, гнусавість, займається логопедія. В курсі
техніки мови приділяється увага менш різко вираженим, але проте набагато
поширенішим недолікам: нечіткості, невиразності вимовлення голосних і
приголосних звуків. Для української мови найбільш
природним є чергування приголосних і голосних
звуків, причому поєднання приголосних найчастіше буває двох- і трьохчленним. Якщо ж між голосними
зустрічається поєднання чотирьох і більше
ніж приголосних, це може порушувати благозвучність мови і викликати деякі утруднення при вимові.
На благозвучність мови впливає також
чергування наголошених і ненаголошених складів. Оптимальний варіант — інтервал в 2-3
ненаголошених голосних між наголошеними, тобто короткі
слова повинні чергуватися з довгими. Порушення цього правила робить мову або рубаною (Дід був
старий), або, навпаки, монотонною (Свідоцтва пойменованих авансоутримувачів
запротокольовані). Протесаме використання
таких невимовних звукосполучень, слів і фраз може дати позитивні результати при роботі над
дикцією. Чим більше навантаження
отримують при тренуванні органи мови,
тим більше отримуваний ефект. Прикладом
може служити старогрецький оратор Демосфен, який позбавився
від картавості, завдяки тренуванням у
виразній вимові звукосполучень, слів і
фраз з камінчиками в роті. Спеціальні вправи повинні сприяти вдосконаленню дикції. Проте
успіху можна досягти лише за умови систематичної роботи.
4)
Роботу над інтонацією. На відміну від буденної
розмови, інтонація викладача повинна бути яскравішою, мелодійнішою, виразнішою.
Ось чому перед викладачем стоїть завдання – наполегливо працювати над
інтонацією [43].
5)
Розвиток мовного слуху. Науковцями доведено, що мовленнєвий слух забезпечує
повноцінне засвоєння звукової системи виучуваної мови і є важливим стимулом
формування нормованої вимови. Мовленнєвий слух, із психо-лінґвістичної точки
зору, - це здатність людини при сприйманні мовлення сприймати слухом і
одночасно відтворювати у внутрішній мові всі фонологічні засоби мови,
артикулюючи й інтонуючи мовлення, яке вона чує. Мовленнєвий слух – це розрізнення в мовленнєвому потоці
окремих звуків мовлення, які забезпечують розуміння слів, розрізнення їх
значень. Без елементарного мовленнєвого слуху спілкування неможливе.
Мовленнєвий слух починає формуватися під
час сприймання усного мовлення оточуючих і в процесі власного промовляння слів. Мовленнєвий слух складається з двох
механізмів: розрізнення й упізнавання. Окрім формування за допомогою процесу
розрізнення образів фонем, морфем і слів, мовленнєвий слух охоплює також процес
упізнавання цілого, який протікає за допомогою інших механізмів, ніж процес
розрізнення. Основними компонентами мовленнєвого
слуху науковці називають: фізичний слух, фонематичний слух, звуковисотний слух
разом із чуттям тону, а також чуття ритму разом із відчуттям темпу. Фонетичний слух здійснює стеження за
безупинним потоком складів. Оскільки фонеми реалізуються у вимовних варіантах –
звуках, важливо, щоб ці звуки вимовлялись нормовано, в іншому випадку їх не
розрізнить слухач. Незвична для даної мови вимова
оцінюється фонетичним слухом як неправильна. Задля
розвитку фонематичного слуху необхідні такі умови: постійне повторення зразка;
розрізнення звукокомплексів за значенням; рухова реалізація заданого
акустичного еталона [45].
6)
Вдосконалення мовного апарату (ясність і чистота
звучання мови залежать від правильної і активної роботи апарату артикуляції):
ü тренування губ. Зайве
метушіння чи нерухомість губ приводить до «стертості» і нечіткості мови, їх
правильна робота забезпечує точну вимову і впливає на формування мовленнєвого
звучання [56].
ü тренування нижньої щелепи .Напружені
м'язи нижньої щелепи приводять до скутості звуку. Для мови
необхідно їх розслабити. У вправах слід добиватися
еластичного розслаблення м'язів, в результаті якого
нижня щелепа вільно і легко опускається вниз, якби під власною важкістю і не
перешкоджає вимовленню звуків. При виконанні вправ: голову
тримати прямо, не опускаючи і різко не піднімаючи її; щелепи
опускати без ривків та зайвої напруги; кожну
вправу проводити ритмічно, фіксувати в положенні на рахунок 1-5 [56].
ü тренування язика. Язик
часто буває малорухливим і млявим,що приводить до втрати розбірливості мови,її
невиразності. При виконанні вправ слід добиватися вільних і цілеспрямованих
рухів язика, губи і щелепи повинні бути нерухомими [56].
ü тренування гортані
ü тренування міміки і
жестів
Слід пам'ятати, що тільки при значній завзятості і регулярних тренінгах
можна досягти бажаної мети і добитися позитивних результатів в риториці, дикції
і красномовстві.
Немає коментарів:
Дописати коментар