Аналізуючи сучасну теорію і практику мовленнєвої підготовки майбутніх

учителів, можна стверджувати, що ще недостатньо вивчено та розроблено

теоретичні засади формування у студентів мовленнєвої компетентності.

Існує нагальна потреба опрацювання і поширення результатів відповідних

досліджень і досвіду з цього напрямку в університетській освіті,

об’єктивної оцінки пропонованих технологій навчання і вивчення можливих

шляхів удосконалення якості професійної мовленнєвої підготовки

випускників вищої школи.

Закономірно, що в цій ситуації необхідним є пошук нових рішень у царині

професійної мовленнєвої культури майбутнього вчителя, вдосконалення

механізмів, які регулюють якість його мовленнєвої діяльності.

До причин, що визначають актуальність зазначеної проблеми, слід віднести

й соціальну ситуацію, зокрема, в загальноосвітній школі, де мовлення

стає одним із найбільш мобільних чинників, спроможних впливати на учня.

А це спонукає до створення і реалізації науково обґрунтованої

педагогічної системи, яка дає можливість забезпечити переведення

існуючої загальнопедагогічної системи у якісно новий стан, оптимізувати

зміст організації й управління процесом формування професійного

мовлення.