Аналізуючи сучасну теорію і практику мовленнєвої
підготовки майбутніх
учителів, можна стверджувати, що ще недостатньо вивчено
та розроблено
теоретичні засади формування у студентів мовленнєвої
компетентності.
Існує нагальна потреба опрацювання і поширення
результатів відповідних
досліджень і досвіду з цього напрямку в університетській
освіті,
об’єктивної оцінки пропонованих технологій навчання і
вивчення можливих
шляхів удосконалення якості професійної мовленнєвої
підготовки
випускників вищої школи.
Закономірно, що в цій ситуації необхідним є пошук нових
рішень у царині
професійної мовленнєвої культури майбутнього вчителя,
вдосконалення
механізмів, які регулюють якість його мовленнєвої
діяльності.
До причин, що визначають актуальність зазначеної проблеми,
слід віднести
й соціальну ситуацію, зокрема, в загальноосвітній школі,
де мовлення
стає одним із найбільш мобільних чинників, спроможних
впливати на учня.
А це спонукає до створення і реалізації науково
обґрунтованої
педагогічної системи, яка дає можливість забезпечити
переведення
існуючої загальнопедагогічної системи у якісно новий
стан, оптимізувати
зміст організації й управління процесом формування
професійного
мовлення.